Якою має бути оплата комуналки для українців?

Якщо приказку “Готуй сани влітку” адаптувати під комунальні реалії, то цілком можна говорити, що підготовка до зими має починатися… із закінченням зими. Адже і до безкінечного перегляду тарифів ми мали то російсько-українські газові війни, то надміру люті морози, то аварійні ситуації, як в Алчевську 2006-го, коли при мінус 30 за вікном на цілий тиждень без опалення залишилося 517 будинків із 836, то, зрештою, абсолютну неготовність міст з різних причин дати тепло в оселі городян, як це сталося минулої оселі у Смілі, Одесі та Херсоні. А цього року актуальність завчасного планування до наступного опалювального сезону загострюється ще двома факторами: монетизація субсидій і урядова обіцянка перед міжнародним валютним фондом із травня вкотре підняти розцінки на газ. 
 
Обидва ці компоненти загрожують довести до апогею кризу неплатежів. У сезоні 2018-2019 населення розраховується за отримані комунальні послуги лише на 60 відсотків. І як наслідок – сукупний обсяг заборгованості вже завалив за 55 мільярдів гривень. Поміж іншим, це саме така ж сума, яка закладена в поточному кошторисі на прокладання та ремонт усіх доріг. Сума, яку в кабміні називають небачено-рекордною. На противагу вищесказаному – хіба що один позитивний чинник – процес децентралізації. Місцеві чиновники, маючи у своєму розпорядженні більше коштів, утім мають розуміти і підвищену відповідальність перед громадами. Та навряд доводиться говорити про те, що гроші певним чином створюють надійне поле для маневрів. 
 
В очільників міст та містечок здебільшого банально немає вибору через скудність вибору постачальників комунальних послуг. Якщо у більшості європейських держав громадянин має можливість обирати із нескінченного списку компанію, яка обігріє, освітить, забезпечить водою його помешкання, то в наших населених пунктах вибір – в кращому разі – можливий між парою-трійкою гравців ринку. Ба більше: тільки процедура передачі мереж від “Київенерго” до “Київтеплоенерго” вилилася у те, що з гарячого крану не лилося півроку. І це не десь в геть занедбаній глибинці, а в столиці європейської країни! За відсутності закону про концесію, сміливців, які зайдуть в житлово-комунальний бізнес “з нуля”, як правило, не знаходиться. Поодинокі винятки – компанії, які працюють на невеличких територіях, подекуди обслуговуюючи буквально декілька будинків. 
 
Пам”ятаєте, років зо 15 тому один провайдер тотально “живив” нас телебаченням та інтернетом і тільки з часом з’явилася альтернатива, а ми ще довго сварилися й ніяк не могли розірвати попередні договори. Дехто з фахівців переконаний: до аналізу ситуації слід долучити правоохоронців, аби ті вивчили тарифну політику в місцевостях країни, де люди платять за комірне найбільше. Доводиться риторично запитати: а чи знайдуться слідчі, які не просто захочуть, а й зможуть засісти за обчислення, зіставляючи, чому, скажімо, мешканцям Львова опалення двокімнатної квартири обійдеться у 1600 гривень, а у Дніпрі за таку ж квадратуру  доведеться викласти вже майже 2200. 
 
Пригадується, як неодноразово профільний парламентський комітет і окремо взяті народні обранці вимагали, аби НКРЕКП показала формули розрахунків… Тож знайомство з отакою вищою математикою закінчується «фестивалями свідків гарячої води»… І якщо спробувати ще розібратися у формуванні вартості такої складової, як транспортування, доведеться щонайменше закінчити профільний факультет провідного університету. А от просто відчути різницю в доступності послуги достатньо зіставити Київ, який забирає дніпровську воду і селища Донеччини, куди вода потрапляє за довгим маршрутом, з додатковими системами очистки та ще й з понівечоної війною Донецької фільтрувальної станції. В бутність президенства Віктора Януковича неодноразово виникала ідея зрівняти тарифі незалежно від регіону. Один рік це навіть майже вдалося, коли у бюджеті передбачили витрати на компенсанції для постачальників. Але вже за рік чи то забули, чи то передумали, хоча сам гарант ще певний період запевняв, що рівність – в пріоритеті. 
 
За нинішньої влади співвтчизникам кажуть: так треба – розцінки повинні бути ринковими. При чому, виявляється, МВФ та інші кредитори ні до чого й то не зобов”язують, вони лишень рекомендують… По суті, це не більше, ніж заклик: змінювати ситуацію. А вже сам спонукальний підхід може мати різні варіанти розв”язання задачі. І тут повний замкнений цикл: гроші акумулюють гроші. І починати розручувати маховик з простих громадян – справа марна. Середньостатичному українцеві доводиться викладати за комуналку щонайменше 40 відсотків від свого доходу, тоді як, для прикладу, в країнах Балтії на погашення платіжок йде третина сімейного бюджету, а німці та американці на послуги ЖКГ витрачають лише 10 відсотків своїх родинних бюджетів.