Хто подбає про розвиток українського виробництва?

            Якщо вам доводилось проходити повз меблеву крамницю, то, напевне після завмирання погляду виникало запитання: «Та за що такі гроші?» Дивакувато-простенький стіл – приблизно такий, який ви збирали в школі на уроках праці за 2-3 заняття – за ціною у кілька тисяч… Знайти відповідь може допомогти трішки статистики. Торік авторитетна британська неурядова організація «Earthsight» оприлюднила звіт, в якому Україна за темпами вирізання лісу опинилася серед світових лідерів. Згідно з висновками західних аналітиків, вже під час дії мораторію на вирубку, в обхід не лише національного законодавства, а й регламентів та сертифікатів Європейського Союзу, вітчизняна деревина вивозилася за межі країни  такими темпами, що упродовж 4 років експорт збільшився на 75%! Буквально одночасно з британськими дослідженнями, з’являються публікації у польських виданнях, де йдеться про те, що всупереч іще одній забороні – на продаж за кордон кругляку – 60 потягів, навантажених відмінною деревиною – вирушає з України в напрямку ЄС… щодня! Далі більше: за твердженням європейських природоохоронних організації, наш ліс був помічений в максимально віддалених від нас державах євроспільноти  – Великій Британії та Франції – просто у будівельних магазинах. Не кажучи вже про те, що у тій такі – сусідній – Польщі осідає п’ята частина від загального обсягу незаконно вивезеної сировини. Два потужні місцеві комбінати займаються переробкою саме нашої деревини. За якийсь час про контрабанду вже не могли не заговорити на рівні уряду. Та поміж тим,  глава Кабміну Володимир Гройсман визнав проблему і навіть назвав обсяг втрат – 6-8 мільярдів гривень щороку, але оцінка  по той бік кордону вражає – мільярд євро на рік!

            Шановний читачу, ти вже збагнув, чому дивакувато-простенький стіл коштує кілька тисяч? Якщо ні, тоді подивимось на іншу промовисту статистику. Але спершу кілька цитат. «Ми зацікавлені в тому, щоб знизити кредитні ставки за кредитами для промисловості. Звісно, вони не можуть бути нижчими за інфляцію, і ось тому зниження інфляції до рівня 9% дозволяє нам сподіватися на те, що ставки за кредитами знизяться десь до 11-12%». Це – слова Миколи Азарова в часи його прем’єрства. Рік 2011-й. Серед низки тавтологій виокремлюємо головне: зниження кредитної ставки.

          Рік 2013-й. Тодішній президент Віктор Янукович заявляє: «Ми бачимо, що купівельна спроможність населення зростає, ростуть депозити в банках, а це означає, що поступово подешевшають кредити, що поступово кредитна політика стане ліберальнішою і кредити будуть більш доступними для бізнесу».

         Рік 2018-й. Віце-прем»єр з питань євроінтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе інформує: «Зараз на фінальній стадії переговори з Європейським банком реконструкції та розвитку, який через державні і деякі приватні банки буде надавати довгострокові доступні кредити, не прив’язані до курсу валют. Це буде дуже привабливо для малого й середнього бізнесу, доступ до дешевого кредитування, держава сама поки не може запропонувати».

           Отже, держава не змогла ні тоді, ні зараз. Не змоги ні ті, ні інші. Ні попередники, ні наступники. І, обіцяна статистика: в Україні кредитування – найдорожче у Східній Європі. А як інакше, якщо банк позичив у НБУ під 18 відсотків? Невже він може запропонувати клієнту дешевше? Або: який сенс приватним фінустановам видавати позики, приміром, під 13%, якщо вони можуть дати їх Міністерству фінансів під усі 20%? Тоді як в Європі ще середньозважена відсоткова ставка за виданими корпоративними кредитами ще 10 років тому становила 3,6%. А що ж там зараз? Нині центробанки таких країн як Швейцарія, Данія, Швеція запроваджують вже ставки зі знаком «мінус», аби тільки приватні банки охочіше кредитували і підприємців, і населення. А у Болгарії, Великій Британії, Чехії, Угорщині процентна планка ледь вища за нульову позначку. Я думаю, ви вже зрозуміли, чому так дорого просять за дивакувато-простенький стіл… Принаймні, ми впритул наблизилися до відповіді. Перебазуємося на інший куточок планети – до Китаю. Ще 1994 тут створюють банк розвитку. Тільки за останнє десятиліття він видав кредитів на загальну суму 1,6 трильйонів юанів (близько 240 мільярдів в долларах США). А чиї дешеві і наддешеві товари ми можемо щодня бачити на полицях і вітринах? Правильно – китайські. Італія, Німеччина, Японія, Корея – банки розвитку діють і успішно діють в різних точках земної кулі. Першопрохідцями вважають французів, які створили прототип нинішньої фінустанови ще на початку XIX-го століття. Фрнація на той час була доволі бідною аграрної країною. Економіка – після наполеонівських походів – швидко занепадала і люди при грошах не надто охоче готові були видати бодай невелику позичку. Протягом п’ятдесяти з лишком років банк перетворився на потужного державного інвестора: він вклав кошти у реконструкцію морських портів, профінансував будівництво залізниці, проклав телефонні лінії. А після Другої Світової банк став одним із основних інструментів економічного відродження. Після війни аналогічні відомства інших держав покликані налагодити нове життя.

           Україна – як житниця Європи – цілком могла б не просто підтвердити, закріпити, забронювати цей статус, а й значно підвищити його. Скажімо, якщо тільки замість зерна та іншої сільгоспсировини  реалізовувати за кордон перероблену, тобто готову продукцію, виручка від експорту зросте удесятеро! Що треба? Доступні позики під зведення промислових об’єктів. І все! Або майже все. Все, це – якщо кошти покласти на площину стабільності правил гри і як наслідок – підвищити інтерес інвесторів. Інакше… Інакше нам доведеться тішитися з того, що кількість фермерських господарств щороку збільшується на 2-3 %. І на сьогодні їх під 50 тисяч. Тоді як в сусідній Польщі, – два з половиною мільйони! Додайте до всього вищесказаного той факт, що рано чи пізно, Україна все ж запровадить ринок землі. І чому так часто мовиться про те, що чорноземні гектари можуть піти за безцінь?.. Та просто тому, що наділ без грошей – пустий, йому треба техніка, пальне, посівні матеріали, добрива. І купа робочих рук. Іншими словами: пристойний вільний капітал. Або ж – підйомні. Тобто все ті ж доступні кредити. Та можновладці дають зрозуміти, що банк розвитку Україні не потрібен. І в цей же час влада вже практично вирішила подальшу долю державних банків: до 2020-го хочуть продати «Укргазбанк» та частково приватизувати «Ощадбанк», а після 2020-го пустити з молотка і «Приват». Пригадалася історія з роздержавленням «Криворіжсталі». Як тільки не обраховували – на які цілі можна пустити вторговані гроші… Наприклад, можна було прокласти аж два окружних автобани вздовж усього державного кордону. Утім, якось воно те все виручене проїлося… Або потуги організувати аукціон з продажу Одеського припортового, який з моменту першого потрапляння в приватизаційний перелік, знецінився вдесятеро… І ще трохи цифр: прибутки державних банків станом на початок поточного року: «Приватбанк» – 11,67 млрд гривень, «Укргазбанк»  – 766 млн гривень, «Укрексімбанк» – 958 млн гривень, «Ощадбанк» – 132 млн гривень. Це до того, а чи слід так поспішно продавати корову, яка дає молоко і може давати його значно більше, так що вистачить і на кисляк, і на сметану, і на бринзу. «Приват», з його показниками, охопленням, розгалуженням філій,  системами захисту, кількістю клієнтів цілком міг би стати платформою для створення чогось більшого, ніж просто фінансова установа.

            Але зважте на політику Національного банку і стане зрозуміло: тотальна нерішучість. Так, ми пройшли кредитну доларову кризу, коли гривня впала з 8 до 20 за «зелений», і досі більшість позичальників не в змозі погасити позику; ми пережили банкопад, коли упродовж років один за одним банкрутіли здавалося б ще вчора такі надійні «титани»; ми маємо серйозний дефіцит фонду гарантування вкладів фізичних осіб, але НБУ не готовий ризикнути навіть в тому сегменті, де всі йдуть в ногу з часом.  Це приблизно так: ти досі друкуєш тексти на друкарській машинці і певен: можна обійтися і без комп»ютера. Або користуєшся кресалом і переконаний: запальничка – небезпечна, може вибухнути… 2017-го з’являється спільна заява фінансових регуляторів щодо статусу криптовалют в Україні. Цитата: «Ми, Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг, переконані, що складна правова природа криптовалют не дозволяє визнати їх ані грошовими коштами, ані валютою і платіжним засобом іншої країни, ані валютною цінністю, ані електронними грошима, ані цінними паперами, ані грошовим сурогатом». Документ виходить наприкінці року, у листопаді: саме цього місяця біткоїн демонструє шалений підйом: з 6 тисяч доларів до 10 з поливною. Ще за місяць він завалить за 19 тисяч. Тоді як на початку 2017-го за один «биток»  давали «якихось» 800 «баксів»… А в цей час десь у Південній Америці… Керівництво бразильського банку економічного і соціального розвитку планує створити власну криптовалюту, аби зробити прозорішим економічний сектор країни. За справу береться не просто найбільший банк Бразилії, а один з гравців світового масштабу. Його сукупні активи оцінюються у понад 250 мільярдів американських доларів, а це… 9 дохідних частин минулорічного державного бюджету України. Примітно, що монету BNDES Token, яку прив’язали до національної грошової одиниці – реалу, яку громадяни мінятимуть і переводитимуть в готівку, одразу ж вирішили кредитувати і «ґрантувати». Першим клієнтом, який отримає токени, стає спеціальний підконтрольний банку фонд, який опікується… збереженням лісів Амазонії…