Українська мова як кордон держави

21 лютого – День рідної мови. У світі 6 тисяч мов, в числі яких – українська, одна з найстарших і найбагатших мов. Для України сьогодні українське слово – вимір її життя. Кордон її культури. І кордон державний! І тільки на таких позиціях – єдиної державної мови, розвитку та утвердження рідної мови (при сприянні розвитку інших мов національних меншин) – має стояти кожен громадянин.  Особливо політики, бо цим людям, ще й належить можливість впливу! З утвердження рідної мови утверджується держава, стає міцнішою. Мова консолідує суспільство, а не роз’єднує його. Ворог міг фізично знищувати мільйони українців, але плоть народу все-таки відновлювалась, регенерувалась, бо залишалась непошкодженою інформаційна матриця його буття і, як серцевина, – Слово.

Досвід  європейських народів демонструє, що мова як важливий показник національної ідентичності була і залишається об’єктом державної підтримки та регулювання.  “Чия мова – того і влада” – так  висловили політичний аспект мовної проблеми  древні римляни.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року           № 10-рп/99 про офіційне тлумачення статті 10 Конституції України державний статус української мови означає її обов’язкове застосування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших визначених законом сферах публічного життя, зокрема у роботі навчальних закладів, сфері обслуговування, культурі, засобах масової інформації. Вільне володіння державною мовою – юридичний обов‘язок кожного громадянина України. Отже, нам тільки потрібно виконувати наші мовні обов’язки!

Захист рідної мови – найприродніший і найнеобхідніший спосіб національного самоутвердження. Володіння рідною мовою – не заслуга, а обов’язок справжніх патріотів. Знання рідної (державної) мови не обмежує можливості вивчати інші мови. Вислів “Скільки ти знаєш мов – стільки разів ти людина”  ніколи не втратить своєї актуальності. Хоча наша людськість виявляється і в інших категоріях.

Серед мовних обов’язків політика необхідним є дотримання культури мовлення. Належний рівень мовної культури є свідченням розвинутого інтелекту людини, її потенціалу, її успішної державотворчої перспективи.  Очистити мову від негативних нашарувань, вберегти її від засмічення та деградації – одне з першочергових завдань мовної політики. Мовлення політиків має бути еталонним.

Дуже часто ми протиставляємо українську мову російській. Її не треба протиставляти. Мови кращої чи гіршої нема. Але є мова державна – мова нації, етносу, народу, який живе у цій державі, отримавши спадковість від Київської Русі. І є мова, яка поневолює мову держави Україна. І це не крамольна теза, а реалії.  

Питання двомовності порушується перед кожними виборами і досі не вирішене раз і назавжди. Отака наша подвійність у стандартах, у підходах, така наша надмірна толерантність. Такий наш постійний страх, щоб не дорікали, щоб не звинуватили, щоб не образились. Наші постійні побоювання, відсутність політичної волі і послідовності у мовній політиці призвели до ситуації, коли мова стає об’єктом політичних спекуляцій!

Але, сподіваюся, що наші люди мають одностайну позицію:Українська мова має бути єдиною державною. Наприклад: Швейцарія, де офіційними мовами поряд з рето-романською, є німецька, французька, італійська; Канада, в якій офіційними є французька та англійська мови; Бельгія, де офіційними є три мови — французька, німецька та нідерландська. Таких прикладів одиниці. І, тим паче,  жодна з уживаних мов не загрожує іншій, і в цьому суттєва відмінність ситуації в Україні, де українська мова  під загрозою.

Мова об’єднує народи у нації й зміцнює державу. Занепадає мова — зникає і нація. Коли ж мова стає авторитетною, перспективною, необхідною і вживається, насамперед, національною елітою, сильною і високорозвиненою стає як нація, так і держава. Держава без своєї мови втрачає істотні ознаки суверенітету — культурного, інформаційного, ідеологічного. Мова без своєї держави беззахисна і згасає.  

 

Автор: Галина Дацюк