“Проїсти” землю чи почекати поки вона тебе нагодує?

Перед відміною мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення в Україні необхідно перш за все провести кадастрову оцінку угідь за європейськими цінами, створити та налагодити якісну роботу земельного банку та комітетів земельних відносин при Верховній Раді України. Що стосується власників земельних паїв – ними мають бути виключно  громадяни України! Тільки після зазначених дій, на думку Голови Партії Олександра Семенка, можна говорити про відкриття земельного ринку в Україні.

У світі залишилося тільки сім країн, громадяни яких не мають права розпоряджатися своєю землею: Україна, Північна Корея, Куба, Венесуела, Конго, Таджикистан та Білорусь. Мораторій віджив себе ще у 90-х роках, коли його було накладено з метою захисту громадян від ризиків приватизації. Однак, як і в 90-х, так і до тепер втручання держави в господарські процеси призводить лише до посилення бюрократії та погіршення підприємницького клімату. Один із ключових факторів, що не дає розвитися ефективному розпорядженню земельними ресурсами – нерезультативна регуляторна політика країни.

Мораторій на продаж земель – найболючіше питання для українських власників земельних паїв. Через недостатню поінформованість, селяни бояться, що в разі відміни мораторію, їхню землю придбають за безцінь, тому й не квапляться вступати в будь-які ринкові відносини. “Краще з тим, що є, ніж без нічого!” – вважають вони, залишаючись водночас і власниками землі, і в злиднях – не використовуючи свої можливості цілком. Чимало власників земельних активів, що проживають в інших містах, за кордоном або за станом здоров`я не можуть її обробляти, вдовольняються отриманням лише грошової компенсації. В селян немає іншої альтернативи, ніж здавати в оренду великі земельні наділи видані їм ще за часів колгоспів. Таким чином управління наділами здійснюється сторонніми особами – інвесторами, що “сколочують” на цих ділянках великий капітал. На чужу, орендовану землю ніхто витрачатись не квапиться, отже, і на якісні добрива, сільгосптехніку, паливо також. Фактор «чужої землі» виснажує ґрунти та провокує їх низьку продуктивність при зборі врожаю.

Тваринництво та садівництво – найбільш ризиковані галузі сільського господарства. І не тільки тому, що «влітають» господарю в копієчку через тривалу окупність та час для розвитку поголів`я чи росту дерев, але й через масштаби кадрового резерву. В тваринництві на 1 гектар сільськогосподарських угідь задіяно по 1 працівнику, а це досить багато, зважаючи, що в рослинництві на 1000 гектарів їх приходиться близько семи. У таких умовах більшість орендарів не квапляться брати на себе високі ризики, тому вирощують однолітні культури, що максимально знесилюють землю (соняшник, ріпак). Інвестуючи в однолітні культури замість багаторічних, фермер щороку втрачає близько 27 тисяч гривень прибутку з кожного гектару.

Щоб забезпечити себе землею в достатній кількості, підприємство мусить укладати близько 30 угод оренди, 13% з яких переукладаються щороку, а середній термін угоди — 7,5 років. На орендованій землі неможливо ані достойно розвити сільське господарство, ані побудувати підприємство чи елеватор. Тим паче, що в будь-яку хвилину орендодавець може відмовитися продовжувати угоду й орендар залишиться ні з чим. Чи можна в такій ситуації говорити про розвиток фермерства та довгострокові інвестиції?

Власники земельних паїв в Україні отримують у п’ять разів меншу орендну плату, ніж могли б, якби здавали свої паї орендарям в умовах вільної конкуренції. Власник середнього паю землі (до 4 гектарів) отримує 50 доларів орендної плати з гектару на рік. У Болгарії чи Польщі цей показник у п’ять разів більший та становить 250 доларів з гектару на рік. Це означає, що дідусь чи бабуся, які живуть на мізерну пенсію, могли б отримувати за пай на 16 тисяч гривен більше! Та що там казати, це піврічна середня пенсія в Україні! Якби існував ринок землі, це була б найкраща соціальна допомога кожному землевласнику.

Інвестиції та робочі місця розвивають село. При створенні сприятливих умов селяни не шукали б кращої долі деінде, на чужині, а залишались на рідній землі. Забезпечення роботою надало б їм можливість розвивати індивідуальну місцеву інфраструктуру. А впевненість у майбутньому сприяла б підвищенню народжуваності населення. Відносно більша орендна плата витрачалася б там же, у селі, що створювало б додатковий попит і робочі місця.

В Україні й досі залишаються юридично не оформленими подвір’я колишніх колгоспів, польові дороги та лісосмуги.  До цього переліку додається занижена вартість оренди земель комунальної та державної власності, а також незаконний перепродаж прав оренди однієї структури іншій (сьогодні цим явищем активно спекулюють агрохолдинги). Через те, що на ці землі неможливо накласти податок, встановити їх справедливу оцінку та відстежити незаконні передачі прав, бюджет України щороку втрачає 1,5 мільярда гривень.

Саме через неможливість селян володіти землею в повній мірі країна, яка може нагодувати пів світу, закуповує яблука в Польщі, картоплю в Єгипті, зерно в Аргентині. Цей фактор не може не позначитись на українській економіці та наших гаманцях. Адже через імпорт товарів ми купуємо продукти за завищеними цінами. Тобто замість того, щоб розвивати власне виробництво, робимо внески в економіку інших держав.

Щоб убезпечити земельний ринок від шахрайства, перед зняттям мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, Республіканська партія «ТРИБУНАЛ», перш за все, вважає за необхідне:

  • Відновити роботу Державного земельного банку на користь малих та середніх сільгосппідприємств. Визначити його діяльність та інших банків в розрізі роботи з землею таким чином, щоб уникнути накопичення ними земель та їхнього надання під заставу.
  • Забезпечити всі необхідні умови для вигідного кредитування аграрного бізнесу з низьким відсотком ставки.
  • Захистити права власників шляхом якісного проведення земельного кадастру та нормативно-грошової оцінки землі.
  • Визначити мінімальну ціну для продажу земельної ділянки.
  • Гарантувати максимальну  прозорість процесу продажу земель.
  • Провести кадастрову оцінку землі на основі європейських цін.

Земля – це важливий ресурс економіки, що має належати своїм власникам. Право людини володіти землею як виробничим ресурсом так само священне, як і інші права людини! Та не лише мораторій – камінь спотикання, а й бездарна аграрна політика й корупція! Очевидно, що прийняття земельної реформи призведе до втрати корупційних інтересів серед окремих олігархів та тих, хто зацікавлений в знищенні українського села. Але ж при необхідності будь-яку реформу можна розписати таким чином, що інтереси різних сторін будуть враховані, а її наслідки не позначаться негативно ні на політиці, ні на статках українців. Було б бажання та щоденна праця! Було б щире зацікавлення у розвитку українського села у тому, аби кожна його людина почувалася господарем на своїй землі, мала гідне життя та щасливе майбутнє.

В матеріалі використані дані www.epravda.com.ua та Інформаційного агентства «Мінпром»


Ми працюємо для вас!

 

Вступити до Партії