Про це варто пам’ятати. Жертви політичного терору

День пам’яті жертв політичних репресій

 

Де зараз ви, кати мого народу?

Де велич ваша, сила ваша де?

На ясні зорі і на тихі води

Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє

Без ваших нагаїв і палаша.

Під сонцем вічності древніє й молодіє

Його невинна й лагідна душа.

(Василь Симоненко).

З метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства – відзначають в Україні, з гідно з Указом  Президента №431/2007 від 21.05.2007 року, в третю неділю травня.

Тільки осмисливши, що означає ця дата для України ми зможемо розуміти наслідки того масового винищення найкращих, найталановитіших людей, яким приписувалась і зрада, і шпигунство, і шкідництво, і створення терористичних організацій, і саботаж. Репресивна машина тоталітарної  системи працювала чітко і цинічно, знищуючи мільйони українців.

Як відомо, початком масових репресій стала постанова Політбюро ЦК ВКП (б) від 2 червня 1937 року ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якої 5 серпня 1937 року вийшов відповідний наказ НКВС СРСР № 0044.

Вже до середини листопада 1938 року без судів і слідства було винесено 681692 (!) смертних вироки, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було відправлено в табори.

Першою мішенню стали державні та інтелектуальні лідери українського народу, які були творцями і носіями ідей української  державності у 1917-1918 роках.

Другого вбивчого удару було завдано  національній першооснові – українському селянству, яке споконвіку берегло генетичний фонд нації. Внаслідок так званого «розкуркулення» було винищено найактивнішу та найтямущу частину селян. Завдано непоправного удару селянській культурі, традиціям, звичаям та моральним устоям.

Третій удар терору був спрямований у саму душу – було жорстоко знищено творчу еліту та духовенство, а у тих, кого терор не торкнувся, назавше оселився страх!

Особливе місце пам’яті для українців – Биківнянський ліс під Києвом. Биківнянське поховання жертв сталінських репресій належить до найбільших на території України. Щороку в цей день тут збираються сотні людей, нащадки розстріляних. Офіційний відлік репресивної “машини” був запущений тут навесні 1937 року. Для цього була виділена таємна спецділянка НКВС УРСР. Офіційно у рішенні Президії Київської міської ради від 20 березня 1937 року йшлося про відмежування земельної ділянки «для спецпотреб» у 19,20 кварталах Биківнянського лісу. Упродовж 1937-1941 років вантажівки майже щоночі привозили у ліс тіла розстріляних у київських в’язницях НКВС для таємного поховання. У заздалегідь підготовлені ями скидали жертви, які потім присипались вапном та ґрунтом. Десятиліттями на ці факти та їх обговорення накладалось табу!

Кількість похованих тут остаточно не встановлена та на думку істориків, вона може становити від 20 до 100 тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних переважно в позасудовому порядку органами НКВС. У Биківнянському лісі знайшли свій останній спочинок письменники Михайль Семенко, Майк Йогансен, Вероніка Черняхівська, художники Михайло Бойчук,  Микола Касперович, академіки Федір Козубовський, Петро Супруненко, митрополит УАПЦ Василь Липківський та десятки тисяч інших жертв Великого терору.

Рутченкове поле – ще одне місце масових поховань на Донеччині. Громадські організації кажуть про похованих тут 5-7 тисяч жертв репресій. Місцевим жителям було добре відомо, що тут знаходиться не просто «заборонена зона», а й те, що вона є місцем страти засуджених «ворогів народу».  

Дем’янів Лаз – урочище біля Івано-Франківська, місце масових розстрілів в’язнів з тюрми НКВС. Розстріли проводили в кінці червня перед відступом радянських військ в 1941 році. Під час розкопок тут знайшли людські кістки і змогли ідентифікувати 524 особи.

У грудні 1934 року в Харківському оперному театрі відбувся З’їзд народних співців  Радянської України, куди з різних областей було звезено 337 аматорів. Після з’їзду незрячих співців повантажили до ешелону і відвезли до станції  Козача Лопань. Пізно увечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Вишикувавши незрячих кобзарів і їхніх малолітніх поводарів в одну шеренгу, загін особливого відділу НКВС УРСР розпочав розстріл… Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд.

 Масові поховання жертв комуністичного терору – це докази злочинів проти людства.  Про це маємо пам’ятати ми і світ.

Вшановуючи жертв тоталітарного режиму, всіх невинно загиблих співвітчизників і кожну жертву геноциду, нашою метою є дбати про те, щоб страшні часи не повторювалися. Щоб в Україні не було місця для подібної системи. Щоб право кожної людини на гідне життя стало не просто декларацією, а базовою гарантованою першоосновою, захищеною законом.  

Справа відновлення справедливості стосовно жертв репресій є святою, байдужих не повинно бути. Ми зобов’язані вічно берегти пам’ять про наші великі жертви, знати їхню причину і твердо дбати, щоб минулі трагедії ніколи не повторилися на нашій землі.