Події під Верховною Радою – провокація влади?

Події під Верховною Радою – провокація влади?

Історія людства розвивається по спіралі. І з відповідною періодичністю історія минулих років повторюється в тій чи іншій формі. За якісним станом вона може дещо змінюватись, але по суті повторювані події переслідують одну й ту саму мету.

Подивіться, що відбувається зараз. Коли була Помаранчева революція 2004-2005 років, народ вийшов на вулиці та переслідував відомі цілі — покращення рівня життя, підйом держави Україна на політичному та економічному рівнях. Ці прагнення, бажання народу були використані відповідними вождями, які тоді на хвилі народного невдоволення дісталися до влади, узурпували її. Але, здобувши владу, вони почали діяти у напрямку досягнення особистих інтересів, що показала подальша історія України, а не з метою втілення у життя тих вимог, які висували мітингувальники.

Отримавши відповідні дивіденди та досягнувши мети окремих кланів, ця влада завершила свою роботу, і, фактично, навіть попередні досягнення були знівельовані. Зі свого боку влада перейшла до політичної групи, яка, на жаль, так само переслідувала суто особисті цілі,  захищала інтереси особистої наживи та інтереси кланів. Я маю на увазі клан, який де-юре очолював  В. Янукович. 

На кожному етапі, внаслідок непомірного грабунку народу, спостерігалося погіршення стану життя, падіння авторитету України як держави. Найстрашніше ж було в тому, що з кожним роком зростала недовіра населення нашої країни до будь-якої влади. Усе більше людей не вірили та не вірять зараз у світле майбутнє України. Не вірять, що їх діти чи навіть нащадки житимуть краще, ніж вони. Саме тому виникає повна апатія людей до подій, що відбуваються, навіть до своєї долі, не кажучи вже про долю держави.

Інтереси країни відходять на задній план, залишаючи місце особистим інтересам. Люди індивідуально намагаються знайти вихід із ситуації, що склалася: шукають роботу де завгодно, в основному за кордоном. Тому й відбувається відтік працездатної частки населення за кордон.

За певними підрахунками чисельність населення України становить на даний час близько 42 млн. громадян, 12 млн. з яких складають пенсіонери, близько 8 млн. — діти, та біля 10 млн. осіб є працездатним населенням, що за період незалежної України виїхали за кордон й працюють на економіку інших країн. Виїжджають найбільш кваліфіковані, найбільш підготовлені працівники, тому, безумовно, Україна для Європи та всього світу перш за все є донором. Донором кваліфікованої робочої сили та кваліфікованого інженерного персоналу. В основному для Європи, але тільки не для України.

Сьогоднішня влада, яка прийшла по крові Небесної Сотні, не має авторитету, бо він стрімко наближається до нуля. Влада не може не розуміти того, що через погіршення загального рівня життя та відсутність бачення перспектив, зростають протестні настрої в країні, все більше людей налаштовані вийти знову на акції протесту в різних її формах. Влада, розуміючи ситуацію, починає діяти різними методами. Ці методи вже тим чи іншим чином були апробовані в різних країнах у подібних ситуаціях. В «українському» випадку влада працює на випередження критичних протестних настроїв.

Дії влади сьогодні нагадують дії фашистів у боротьбі з партизанами в роки Другої світової війни, у тому числі й в Україні. За усіма ознаками досвід тих часів існуюча влада намагається використати в умовах сьогодення. Під час окупації фашисти створювали «свої» партизанські загони та організації антифашистського підпілля з метою виявлення серед мешканців окупованих територій протестних настроїв, яких було неможливо уникнути, і треба було спрямувати їх у кероване та контрольоване русло. До цих провокаційних партизанських загонів приходили люди, справжні патріоти, які дійсно прагнули воювати із загарбниками. З них формувалися групи, підрозділи, що відправлялись на різні операції, заздалегідь відомі окупантам. Німці влаштовували засідки, в яких цих людей просто знищували. Саме тому ситуація була контрольована, а найбільш активна частина протестного населення поступово знищувалась.

Чому я про це згадую? 

У випадку з провокаторським “партизанським загоном” справжні партизани  несли втрати, великі втрати. У людей внаслідок цих втрат виникала апатія та відчуття, що неможливо нічого зробити, що фашисти сильніше, немає сенсу йти до партизанів, бо просто вб’ють.

Що відбувається сьогодні під стінами Верховної Ради?

В суспільстві йде певне загострення пристрастей. Для того, щоб їх уникнути та взяти під контроль протестні настрої, влада спрацювала на випередження. Висунула ініціативну групу з партій, які по суті з себе нічого не представляють. Ця ініціативна група здійснила просту провокацію. Бо те, що відбувається під Верховною Радою, є не більше, ніж класична провокація, яка вбиває одразу кілька “зайців”.

Ситуація дуже схожа на другий Майдан 2014-2015 рр. Тобто влада перейняла досвід другого Майдану. І досвід не лише мітингувальників, а й тієї сторони, яка програла — сторони В. Януковича. Другий Майдан виник стихійно. І теперішня влада добре усвідомила, що стихійність — це її ворог номер один. На початковому етапі другого Майдану влада втратила можливість керувати протестними настроями населення. Потім, щоправда, схаменулася й заслала своїх “козачків” до мітінгувальників. І тепер ми бачимо як вони правлять.

Тож, щоб запобігти стихійному виникненню волевиявлення народу, влада вирішила спрацювати на випередження та спровокувати ситуацію. Отже, події, які відбуваються від 17 жовтня 2017 р. біля Верховної Ради, керуються владою. Люди, які протестують, чують заклики про те, що хоче отримати влада. Учасники акції, що виступають проти влади, фактично підтримують її інтереси.

Якими є вимоги мітингувальників?

  1. Створення антикорупційного суду… Нам він не потрібен! Але нинішня влада зацікавлена у його створенні з метою призначити «своїх людей» та запровадити централізоване управління існуючими судами. Це лише створить видимість боротьби з корупцією та надасть можливість владі зробити суди легко керованими.

Нам необхідна ефективна судова реформа,  одними з головних пунктів якої має бути притягнення суддів до кримінальної відповідальності, зняття недоторканості та скасування довічного призначення на посаду судді.

  1. Зняття депутатської недоторканості… Давайте спрогнозуємо! У атмосфері повної відсутності законності в цій країні керувати депутатським корпусом буде у рази легше. Отже, депутатську недоторканність знімати неможна, бо народні депутати стануть вразливими до впливу, залякування, засуджування. Це зробить їх «маріонетками».

Для вирішення української проблеми, коли обраний народом депутат не виконує свого призначення — представляти реальні інтереси народу в Верховній Раді як в основному органі влади в парламентсько-президентській республіці Україна, необхідно:

–  обирати депутатів не за «гречку» та інші дрібні матеріальні блага, які отримує основна група виборців безпосередньо перед виборами, а за їх принципово громадянську позицію, яку народні обранці представляють в інтересах виборців;

–  ввести жорстку відповідальність кожного конкретного депутата перед виборцями з механізмом припинення його депутатських повноважень за ініціативою виборців;

– ввести відповідальність виборців за обраного ними депутата шляхом перегляду бюджетного фінансування на виборчий округ, який він представляє. У випадку, коли депутат не виконує своїх зобов’язань, виборці цього округу ініціюють його відкликання та переобрання;

– ввести відповідальність аж до кримінальної за невиконання депутатом своїх передвиборчих програмних обіцянок.

У цьому випадку питання щодо необхідності позбавлення народних обранців депутатської недоторканності відпаде само собою, бо вона просто необхідна буде народному депутату для представлення інтересів своїх виборців у неправовій державі Україна.

  1. Відкриті партійні списки… Владі вигідно, щоб народні депутати приходили до Верховної Ради лише від партій. Але так не має бути! Можновладці мають на меті ухвалити рішення про суто пропорційні списки і потрапити у ці списки, бо індивідуально не пройдуть. Потрапивши до цих списків, вони знову залишаться біля «кормушки» і будуть надалі «керувати» країною. Вони – «списочники», у них немає своїх округів, немає своїх виборців. Потрібно взагалі прибрати партійні списки на виборах! Нам потрібні достойні кандидати. Депутати мають бути народними обранцями, обиратись на основі мажоритарного принципу та нести відповідальність перед своїми виборцями.

У випадку обрання депутата за партійними списками виборцям неможливо буде притягнути обраного ними депутата до будь-якої відповідальності, зокрема через невиконання ним своїх депутатських зобов’язань.

Рівень виконання своїх депутатських повноважень кожного депутата буде вирішувати кулуарно група людей від тієї політичної партії, за списками якої він був обраний. При цьому депутат втрачає будь-яку індивідуальність та самостійність. А в сукупності з позбавленням народного обранця депутатської недоторканості, функції депутата зведуться лише до «правильного» натискання кнопки під час голосування. Можливо залишити “пропорційників”, але не більше 25 % від загальної кількості депутатів для того, щоб була певна організуюча ланка у Верховній Раді.

Отже, прийняття цих вимог фактично знищить парламентську систему й    призведе до тоталітарної системи управління державою. Влада у будь-якому випадку виграє. Крім того, існуюча влада значно зміцниться. Відбудеться  подальша узурпація владних повноважень. Таким чином, використовуючи народ у своїх інтересах, використовуючи протестні настрої народу, влада зміцнює свої позиції.

Ця акція під Верховною Радою націлена на знищення активності людей в плані вираження протестних настроїв щодо існуючої на сьогоднішній день ситуації. Вона призведе до чергового застою, до чергового періоду регресії. Знову ж таки, це вигідно тим, хто керує державою сьогодні, бо це дозволить їм на черговий період часу, перебуваючи при владі, продовжувати грабувати країну. Що на сьогоднішній день відбувається на всіх рівнях існуючої влади.

І в підсумку, що отримає народ? Чергове розчарування в можливості відстоювання своїх громадських інтересів, їх вільному волевиявленні під час проведення вуличних акцій, у можливості своєю активною позицією досягти мети. Тобто, після цих дій народ відчує чергову хвилю апатії. І впевненості у тому, що нічого в цій країні громадською активністю добитися не можна. Тобто, влада виграє по всіх напрямках. Отримує те, що хоче отримати, і вбиває ініціативу активної частини населення, яка хоче досягти кращого життя особисто для себе в цій країні.

Це велика провокація, яку затіяли нинішні керівники держави для того, щоб випустити з громадськості пар невдоволення та утриматися на черговий період часу при владі.

 

Перший заступник Голови політичної партії “ТРИБУНАЛ” Анатолій Льовін