Перейдіть, будь ласка, на інший бік міста, або роздайся море – жаба пливе!

Звичайно, з утвердженням на посаду, президентам доводиться вести регламент власної безпеки. Однак, якщо ця оборона надмірна та нівелює інтереси решти громадян, вона викликає обурення населення. Незручності, які доводиться терпіти пішоходам та водіям під час руху президентського кортежу чи проведення заходів, не виправдовують масштабності цих дій. Чим пояснити, що кожне прибуття президента супроводжується перекриттям вулиць майже половини міста, багатогодинною забороною проїзду громадського транспорту, присутності надмірної кількості поліції та нацгвардії тощо?

Які типи страхів постають перед головою держави? Лідер, що очолює демократичну країну та пропагує гасла єдності, проводить майже конспіративну операцію з пересування своєї особи по місту. Люди змушені вишиковуватись в черги, чекати годинами на змогу проїхати по своїх справах. Навіть пішоходи змушені переходити на інший бік вулиці, щоб пройти повз сквер, у якому, десь в глибині, перша особа держави покладає квіти до пам’ятника. Це абсурд!

До речі, лідери іноземних країн можуть спокійно собі  дозволити пройтись вуличками або доїхати на роботу громадським транспортом, велосипедом. Загалом, європейці реагують спокійно, коли бачать своїх чиновників поруч із собою в метро чи автобусі. В новинах ми мали змогу спостерігати, як президент Франції Еммануель Макрон, гуляючи з дружиною парком, фотографувався з перехожими: вони спілкувались та робили селфі. Не можна сказати, щоб у Франції всі схвалювали політику президента, та він не загороджується залізними завісами від людей, через це рівень довіри населення значно вищий.

Найдемократичнішими в розрізі теми “політика-народ” вважаються країни Балтики: Латвія, Литва та Естонія. Міністри там крокують на роботу вулицями поряд з іншими людьми. Під час однієї з  таких прогулянок, одного з високопосадовців застала українська знімальна група. Журналісти якраз проводили зйомку передачі про Вільнюс. Він шанобливо усміхнувся, розповів про місця, які краще відвідати, щоб відзняти вдалі сюжети про місто та, з побажаннями всього найкращого, віддалився. А деякі іноземні лідери навіть дозволяють собі заявляти, що не потребують жодної охорони, бо їх “охоронці” – це громадяни держави!

В Україні скандуються гасла за безмежну орієнтованість на європейські цінності. Можливо й нашим високопосадовцям, на зразок європейських, не слід так надмірно тримати дистанцію і ховатись від спілкування зі світом та народом, якому вони підзвітні. Нехай чиновникам буде спокійно під час творення державних справ, а людям приємно, що їх шанують попри всілякі заходи безпеки. Як знати, можливо при наявності  взаємоповаги, зменшиться й кількість страхів? То ж давайте зробимо крок на зустріч, крок до Європи, крок до затишного співіснування.

Чому шаблони й декорації мають бентежити та створювати стільки галасу? Чванитись своїм високим положенням чи влаштовувати з цього надмірне видовище — моветон, визнаний і підтриманий цивілізованим суспільством. Якщо Президент — обличчя нації —  дозволяє собі так морити народ, поки він покладе квіти до пам’ятника чи проїде по місту, що тоді казати про серйозність сприйняття українців у світі?