Нова індустріалізація України: для одних надія, для інших “дерибан”

Днями, в Києві пройшла конференція “Нова індустріалізація: спільні дії уряду та бізнесу”. У своєму виступі прем’єр-міністр Володимир Гройсман вказав на рекордний урожай в цьому році – 70 млн тонн зернових. За його словами, сьогодні економіка України і доходи держбюджету зростають вже 11 кварталів підряд. Можливо доходи держбюджету і зростають, та ніяк не пересічних українців.

На думку лідера Республіканської партії «ТИРИБУНАЛ» Олександра Семенка, щоб зробити це зростання стійким, країні потрібно просуватися до виробництва машин та устаткування з високою доданою вартістю. Крім того, держава повинна цьому посприяти. Перш за все необхідно посилити підтримку національних виробників сільськогосподарської техніки.

«Крім того, існує друга сторона – стратегічна. Необхідно знайти спосіб ефективно залучати в економіку фінансові заощадження населення і доходи українських бізнесменів, – говорить він,  –  а також реструктуризувати зовнішній борг, який обмежує можливості держави інвестувати в промисловість.»

Популярність ідеї “нової індустріалізації”, за переконаннями Олександра Семенка,  обумовлена падінням заводів СРСР, що не просто не вписалися в сучасну економіку – багато хто з них взагалі були не потрібні спочатку. Це спричинило соціальні потрясіння, породивши в тому числі «страшилку» про деіндустріалізацію, яка красиво підкріплювалася статистикою. Наприклад, машинобудування України в 2013 р впало на 13,2%, в 2014-му – на 21,3, в 2015-му – на 25,1%. Тому, наразі, «нова індустріалізація» для одних це чисто політичне гасло, для інших – надія на новий “розпил” бюджетних грошей, для третіх – можливість побудувати власний виробничий бізнес.

Прості способи рідко вирішують складні завдання

Імпортозаміщення, як засіб швидкого зростання промисловості, провалилося. Однією з причин провалу стала відсутність структурних реформ по зниженню адміністративного тиску на бізнес, нормалізації інвестклімату, боротьбі з корупцією. Очевидний приклад – складність отримання кредитів і ставки по них, а на спекуляціях далеко не заїдеш.

Іншу спробу підняти вітчизняну промисловість зробили, стимулювавши зростання доходів населення. Передбачалося, що зростаючий внутрішній попит «підстібне» вітчизняних виробників. З 2013-го до весни 2017 року ціни в країні підвищилися на 90,2%, мінімальна зарплата – на 132%, а середня – на 167,7%. У 2017 р реальна середня зарплата збільшилася ще на 20% і в 2018-му зростання триває.

Але допомогло це тільки китайським виробникам. За січень-серпень 2018 року Україна імпортувала товарів на $ 4,7 млрд більше, ніж продала. Частка українських товарів на полицях наших магазинів і супермаркетів з 2005-го по 2017-й скоротилася з 70,5 до 52,3%.

Сам по собі зростання доходів населення, не підкріплений розвитком промисловості, здатний загнати економіку в кризу сильніше, ніж це зробить будь-яка агресія. До того ж при відкритому ринку конкурувати з “глобальної фабрикою” – Китаєм і Південно-Східною Азією – нереально.

До речі, Китай, штучно занижуючи курс юаня допомагає місцевим виробникам. Саме девальвація гривні допомогла зберегтися легпрому України: він оживав саме в періоди падіння курсу національної валюти. Адже імпорт в такі періоди дорожчає моментально, а українські товари – лише через місяці.

«Для розвитку промисловості не варто намагатися конкурувати з Китаєм, – говорить Олександр Семенко, –  а зосередитися на галузях, в яких Україна сильна і для розвитку яких є передумови. Це виробництво продуктів харчування (замість мас-експорту аграрної сировини), виробів з металу, ракетної техніки і літаків, це біотехнології (наприклад виробництво біопалива), виробництво екологічних будівельних матеріалів та машинобудування.»

Одночасно Україні не обійтися без вбудовування власної економіки у світові виробничі ланцюжки. Словаччина і Польща, які вже пройшли цей шлях, показали: коли підприємства країни включаються в міжнародні бізнес-процеси, їх фінансовий стан стабілізується. А далі вони, диверсифікуючи свій бізнес, починають виробляти і товари для місцевих споживачів. Розвивається внутрішній ринок – саме він у разі світової кризи завжди врятує економіку країни.

«Вбудуватися в технологічні ланцюжки, – говорить О.Семенко, –  можливо, шляхом створення в Україні складальних виробництв іноземних компаній (наприклад, автомобілів). А далі – підвищувати рівень їх локалізації. Тобто їх поступове переведення на використання вузлів і комплектуючих, зроблених в Україні.»

Загалом, для успіху промисловості України доведеться рівномірно приділяти увагу всім напрямкам – від протидії корупції до розвитку власної енергетики або переробної галузі.