Корупція в оборонці. Зарубіжний досвід її подолання

“Війни залежать від слави, і часто брехня, якій повірили, стає істиною”. (А. Македонський)

       Китай, Росія, Їзраїль, Литва – такі різні за розмірами, кількістю та густотою населення, культурними та історичними традиціями, а головне – за геополітичним впливом – країни: всі вони за останні роки пережили неймовірно гучні скандали, пов”язані з корупцією у війську.

       2012-го міністерство оборони Російської Федерації оголошує конкурс на закупівлю півстоні багатоцільових вертольотів. А вже у червні з Франції надходять перші 5 гвинтокрилів. Перші і останні. Тендер визнають недійсним. З”ясовується, що прописані в ньому умови здатен задовольнити один-єдиний виробник – французька компанія Eurocopter. Це трапилося через 4 роки після замислу реформувати “Оборонсервіс”. Далі задумів діло практично не пішло, і вже того ж таки – 2012-го – після невдалої оборудки з гелікотптерами – співробітники військового холдингу потрапляють в поле зору правоохоронців: у справі – 9 епізодів, тільки за одним з них – від продажу земель – державі завдано збитків на 3 мільярди рублів (за тодішнім курсом – 100 мільйонів доларів).

Вертоліт Eurocopter AS-350

         2015-го до смертної кари з дворічною відстрочкою засуджують китайського посадовця з управління армійського тилу  Гу Цзюньшаня. Відтермінування вироку в реаліях КНР означає: членів комуністичної партії зазвичай не розстрілюють, вони доживають віку за rратами. І це точно не радянський варіант комунізму, оскільки справа слухалася не якихось три дні, а цілих три роки. Хоча у випадку з паном, точніше товаришем Гу судді могли увесь час питати: “Як вам це взагалі вдалося?!” 2012-го – після обшуку в одному лише з будинків Цзюньшаня – поліція знайшла цінностей на суму… хоча, краще порахувати у вантажівках: 4 фури! Майно вивозили кілька днів. А чиновник лише й того, що приторговував… військовими посадами, а ще брав на лапу від компаній-підрядників. 

Резиденція Гу Цзюньшаня

Прем`єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху – як політик дуже досвідчений – навчився проходити в дощ крізь краплі. Навіть під час зливи і навіть під час зливи критики. Глава ізраїльського уряду раз пораз потрапляє в корупційні скандали і виходить сухим із води. У так званій “справі 3000” Нетаньяху не став не тільки обвинуваченим, а й свідком. Хоча за корупційну оборудку до буцигарні запроторили його особистого адвоката, а наприкінці минулого року поліція рекомендувала прокуратурі висунути звинувачення ще й колишньому керівнику прем”єрської канцелярії, а також заступнику керівника ради національної безпеки. Інформація, яка стала приводом для розслідування з”явилася ще 2016, а крапки над “і” ще розставлені. Суть проста: при закупівлі підводних човнів у Німеччини існувала фірма-прокладка, яка мала отримати свій “гешефт” у 30 мілйьонів євро. Поміж тим, німці нещодавно заявили, що такі готові виконувати контракт одразу потому як завершиться суд.

 Біньямін Нетаньяху на підводному човні “Dolphin”

Буквально перед Новим роком литовські правоохоронці при спробі підкупу армійського посадовця затримують громадянина Х. Рядова новина з тисячі інформаційних стрічок. За кілька діб схожа буденщина вже фігурує в латвійських ЗМІ: лишень констатація: затриманий – колишній директор аеропорту. І так день за днем спливають якісь незначні деталі, які особливо ні про що й не говорять. Допоки не складається певний пасьянс. Спрощено десь так: один литовець пропонуж іншому литовцю хабар у 90 тисяч євро, аби закордонна компанія взяла участь і перемогла в публічній закупівлі. До чого тут Латвія? Саме латвійська компанія начебто дуже хотіла обслугувати військове литовище – одне з двох  на всю Прибалтику, де розміщуються літаки НАТО. Нині дві колишні республіки Радянського Союзу мають абсолютно різне бачення на ситуацію, настільки різне, що у медіа одні називають латвійські літаки, що перебувають на балансі литовської армії власністю, інші – орендованою технікою. Словесна перепалка нагадує подачу подій на Донбасі на українських телеканалах і на російських. Хіба що все значно інтилегентніше, толерантніше і м”якше. Бо прибалти – попри все – таки партнери, а Київ і Москва… теж партнери, та ще й стратегічні, але тільки до 2014-го…

Литовська військова авіабаза “Зокняй”

Та чи багато чого змінилося у торговельних відносинах між Україною та Росією?  Багато. Багато, але не настільки, щоб  слова “партнер” і “агресор”  стали контекстуальними антонімами. Що легко підтверджують дані держстату: і за обсягами експорту, і за об”ємами імпорту – ми просто нерозлучні. Щонайменше – основні союзники. Інаша справа – окремі сектори економіки, і, зокрема, співпраця у військово-промисловому комплексі. Але і тут не все так однозначно. 2015-го в розпал бойових дій на Донбасі “Укроборонпром” звітує, як вдалося швидко добитися імпортозаміщення: 70 % війського обладнання – вітчизняного виробництва, решта – завозиться з-за кордону, але геть не з Федерації. А Президент Петро Порошенко наважується заявити, що ми НАРЕШТІ відмовилися від російських запчастин аж 2018-го, тобто тільки за 3 роки. І ось донедавна непублічний чиновник, чиє ім”я нічого не говорило суспільству, а нині основний фігурант у військово-корупційному скандалі  Олег Гладковський перевертає все з ніг на голову:

«Під час моєї роботи головою міжвідомчої комісії «Укроборонпрому», коли ми відпрацьовували стратегію імпортозаміщення, на жаль, багато комплектуючих неможливо виробляти технологічно у нас, і я справді підтверджую, частину ми завозимо звідти, де вона виробляється». Чи не забагато нестиковок? Ні, бо будуть іще. Адже вже в розпал скандалу Генеральний прокурор Юрій Луценко пояснює: комплектуючі, які їхали на наші заводи з Росії – це контрабанда, справа рук волонтерів. Одне лишень це пояснення породжує силу-силенну запитань до очільника ГПУ. Контрабанда – не злочин? Чому той, хто знайшов доступ до російських деталей, віз в основному те, що було у використанні, а не нове? Невже той, хто за свої послуги накрутив на кінцевій вартості продукції чималі суми, має заватися волонтером, а не спритним бізнесменом? Як так сталося, що в схемі доступ-купівля-транспортування-доставка-розрахунок задіяний, окрім “волонтерів” заступник секретаря РНБО та його син? Можна продовжувати й продовжувати, але це вже буде вочевидь не діалог з силовими структурами, а монолог про Генпрокуратуру. Типу йдеш грати у теніс. Приходиш, не знаходиш партнера і доводиться лупити у сквош. Аби ж то! Ракетка швидко ламається… І теніс якийсь вже настільний чи якось так. Аналогію й знайти складно, коли Луценко констатує, що взагалі-то слідчі все знають, справу ведуть, ось-ось мала піти серія затримань. Ба більше: генеральний недвозначно натякає, що ніхто інший, як хтось із джерел, близьких до справи, злив інформацію журналістам. Та і яка там інформація за великим рахунком? Документів як таких у журналістському розслідуванні особливо й немає. Але! Навздогін до матеріалів програми “Наші гроші”, виринають відомості про причетність компанії “Ленінська кузня”  до оборудок  в сфері оборонних закупівель. Документи оприлюдняє Анатолій Шарій. Скептики із сарказмом сприямають все, сказане відомим блогером на адресу Петра Порошенка. Проте у цьому випадку Шарій оприлюднює договори “Кузні”, датовані тим періодом, коли підприємство ще не викупила структура екс-міністра економіки, екс-голови Нацбанку, екс-віце-прем”єра Сергія Тігіпка. Отже завод, що належав президентові, тільки Київському бронетанковому продає продукції на 25 мільйонів гривень. Серед реалізованого, наприклад, – колісні редуктори, які “Ленінська” не виробляє!.. І знову йдеться про б/в-запчастини…

          Що спільного між російським, китайським, ізраїльським, литовським і українським корупційними скандалами? В усіх випадках деталі оборудки спершу сплили на поверхню завдяки журналістам, після чого вже за діло бралися правоохоронні органи. Що кардинально різнить ці ситуації? Ані Росія, ані Китай, ані Литва не знаходилися в стані війни. Осібно – одвічно Ізраїль, але ж не підводними човнами він демонструє силу у Секторі Гази. І головне: міжнародні приклади не завдали прямого удару по міці армії власної держави. Іншими словами: якби закуплені за завищеними цінами субмарини й доплили до кордону з Палестиною, вони б однозначно посилили ізраїльське військо. Тоді як українська техніка, яка поїде на Донбас, укомплектована неліквідом, прибуде на лінію фронту вже ураженою і без обстрілів з боку бойовиків. І якщо справа таки дійде до суду і люди у мантіях обрахують збитки, знайдуть винуватців, ухвалять вердикт, то як бути з людськими долями? Ніхто й ніколи не компенсує родичам загиблих захисників їхніх близьких, так само  ніколи ніхто не зможе дати відповідь на питання: а скільки квадратних кілометрів української землі спромігся б відстояти БТР, якби на ньому стояли нові колісні редуктори?.. Чи може погане дійсно-таки швидко забувається? Адже ось тільки-но позаторік затримали директора Львівського бронетанкового за аналогічні оборудки. Першочергово заявлена правоохоронцями сума збитків нібито становила 28 з половиною мільйонів гривень, після низки експертиз її оцінили в трохи більше, ніж 14 мільйонів. Тоді теж фігурували старі запчастини. І компанії-посередники. І ланцюн довів до фірм, які взагалі не мають справи з військовою технікою. Дотяглася та вервечка до підприємств, які спеціалізуються на виготовленні хлібобулочних виробів. І виявилося, що міністертво оборони витрачало кошти на металобрухт, від якого відомоство саме ж здихалося як від надлишкового майна ще в далеких 2008-2009 роках. Після такого кадри з фільму “Весілля в Малинівці”, де Попандопуло нахваляється штанцями, які виміняв на кулемет, вперше не видаються смішними. Особливо тому, що “штанішкі” Попандопуло дістав таємно від отамана…

        Тож кому за розкрадання збройних сил рубатиме руки – як обіцяв – Президент Петро Порошенко?..