Держава для людини

semenko 

Останнім часом багато політологів, економістів розмірковують у ЗМІ на найважливішу ось вже 25 років тему — як Україні досягти такого бажаного високого життєвого рівня. Дивляться на Схід, дивляться на Захід. І кожен пропонує щось своє. Наша політична партія «ТРИБУНАЛ” теж має свій погляд на усі ці проблеми. Ми не лише прагнемо покарання тих, хто до цього часу грабував наш народ. Ми прагнемо до подальшої відбудови України, як після страшної війни, чим, по суті, і було 25-річне правління державою змінними командами олігархічних кланів. З часом наша назва трансформується на “Трибуну людей”.

Тож я не можу залишитися осторонь цієї дискусії, котра “дещо” затягнулася, та не виказати наше партійне ставлення до деяких державних проблем. Тобто відверто сказати про те, що у нас, однопартійців, вже давно наболіло. У першу чергу про соціальне партнерство, котрого так не вистачає нашому багатостраждальному суспільству.

Соціальне партнерство – це взаємне розуміння того, що соціальні потрясіння ведуть лише до інфляції, а то й до людських жертв. А нам, перефразовуючи відомого реформатора, потрібні не великі потрясіння, а велика країна. Її створюють в умовах стабільності. А стабільність – це коли немає зневажених і скривджених, а є робітники, селяни, інтелігенція, ділові люди, що одержують гідну платню чи гідні прибутки за свою працю. Бізнесмен, який вкладає левову частку своїх доходів у виробництво, у нові технології, у створення робочих місць – шанована людина. Робітник, селянин, які створюють матеріальні блага у вигляді продуктів сільського господарства,  одержують гідну винагороду – шановані в суспільстві люди. Так само і вчені, і всі інші корисні члени суспільства. Так само як і діти, і старі. Ось що таке сьогодні соціальне партнерство, ось що забезпечує суспільству стабільність, а своїй країні – процвітання.

І головне — шановану, багату та вільну людину неможливо примусити. Примусити мовчати. Примусити терпіти. Примусити вибирати того, кого вибирати не можна.

Ось чому до цього часу усі уряди не поспішали зробити український народ дійсно багатим та вільним. Уряди, котрими керують олігархічні клани, не зацікавлені у появі дійсно багаточисельного прошарку між бідними та багатими — так званого “середнього класу”. Саме він у майбутньому зможе вгамовувати грабіжницькі апетити олігархії. І найголовніше — контролювати ситуацію, щоб не трапилися ті самі соціальні потрясіння, котрі так жорстоко б’ють по біднішим, багатомільйонним верствам населення України.

Повторюю: будь-які суспільні потрясіння ведуть завжди до інфляції, до занепаду, до нестабільності. І потім суспільство докладає величезних зусиль, аби налагодити нормальне життя.

Для забезпечення соціального партнерства, постійної стабільності дуже важливо визначити грамотну й соціальну справедливу систему оподаткування, навіть у такий не легкий період існування нашої Держави. Податки повинні сплачувати всі. Багатії — більше, бідні — менше.

Громадянин є носієм податків, платником податків. Він обирає владу і він її утримує, і вона влада, завжди повинна пам’ятати про того, за чиї гроші функціонує. Та громадянин з малими, чи скажімо інакше, скромними доходами має віддавати до казни 15 – 20 відсотків одержуваного, а людина з високими доходами – значно більший відсоток. Скажімо у США багата людина з кожних 100 тисяч доларів, витрачених на свої особисті потреби, понад 50 відсотків віддає суспільству у вигляді податку. І це правильно. Тут важлива стабільність законодавства і розумна роль держави у перерозподілі надприбутків окремих громадян в інтересах усього суспільства, передусім на медобслуговування, пенсійне забезпечення тощо. В такому суспільстві всі корисні, всі потрібні і нікого не гризе заздрість. А хто з платників обдурює країну й суспільство – знаходить місце у відповідному виправному закладі без знижки щодо місця у суспільній ієрархії чи кількості особистого багатства. Пересічний ти громадянин чи видатний діяч — сидітимеш у в’язниці, якщо не сплатиш податки!

Але ж нам, ми думаємо, ой як далеко до цього. Та ні, не далеко! Ми вже багато чого пізнали. І розуміємо, що не можна вичавлювати всі соки з виробника товарів, поки той твердо не стане на ноги у конкурентному середовищі. Але керманичі нашої держави цього не розуміють, або розуміти не хочуть. І тому, дорвавшись до влади, намагаються будь-яким шляхом ошукати виробника товарів, але в першу чергу не на користь держави, а на користь самозбагачення для себе та для своєї родини. Зрозуміло, що після цього тікають з ошуканої ним держави, ховаючись від покарання.

Наш особливий, здирницький менталітет чиновництва. Зізнаюсь, я останні роки весь час живу з постійним передчуттям біди. Знаю, дуже багато людей живе з таким самим передчуттям. Це психологічно дуже пригнічує. Скажу більше: саме соціальна безвідповідальність так званих «нових українців» сіє нестабільність у суспільстві й викликає лихо. Що я маю на увазі? Те, що так звані «нові українці» кинулися вкладати гроші в офшори, начхавши на свою Батьківщину. В кращому разі у будівництво особистих розкішних особняків, купівлю шикарних авто, одним словом, у красиве життя. Коли воно скінчиться (а до того йде) буде хоч що конфісковувати. А треба було б вкладати – у виробництво, у робочі місця. Вкладання у розкіш на тлі зубожіння більшості населення я називаю соціальною безвідповідальністю, що загрожує вибухом люті пограбованих людей. Бізнесмен у цивілізованій країні незрівнянно відповідальніший від наших скоробагатьків і корумпованих чиновників. Або держава вчасно приведе їх до тями, або пожнуть вони грону гніву. Третього не дано.

І тому я вважаю, що саме тепер треба розвивати особистість, громадянина. Наша партія «ТРИБУНАЛ» прагне запропонувати основу розвитку держави і людської особистості. Ми і приписуємо, і пропонуємо: не держави – пупи землі, не все – заради них, а все – для розвитку людини, для задоволення її здорових потреб. Вона, держава, повинна служити людині, своєму громадянинові, платникові податків.

Хотів би конкретизувати! У нас весь час кажуть про соціальний захист пенсіонера, інваліда. Все правильно. Та нині корінь зла – в суб’єктивному підході до перерозподілу багатств, що дістаються державі.

Передусім бюджетні кошти йдуть на оборону, на держпотреби, на оплату чиновництва. А де ж людина? А людина хоче не багато: нормально харчуватися, бути здоровою, мати можливість працювати, відпочивати, ростити дітей. І жити спокійно, почуватися захищеною від економічних бандитів. Це все прості елементи, але держава не хоче думати передусім про це. Вона, держава, мислить, бачте, глобально. І тягне все до центру. І там розподіляє на користь передусім важливих з її погляду держструктур. А чиновникові так зручніше – все зібрати й розподіляти з центру. Там, бачте, краще знають потреби країни.

А ми кажемо: людина – над усі піклування держави. Тому бюджет країни має формуватися знизу вгору. І вгору до центру, мають потрапляти кошти лише на загальнодержавні потреби. А основні кошти: на навчання, охорону здоров’я, розвиток місцевої інфраструктури – повинні залишатися на місцях. За них місцева влада відповідає перед усіма своїми виборцями.

Узагалі всі соціальні питання громадян повинні розв’язуватися на рівні не вище районної ланки. Там, де живе більшість людей, а не чиновників. І місцевий виборчий керівник глибоко поважатиме кожного громадянина. Бо ж вони платники податків, обрали його і утримують для того, щоб він задля них працював. Та до того ж знають його в обличчя, а він — їх.

Чи бажає влада підвищення технічного рівня нашої економіки? Центр, який узяв на себе надто багато бюджетних турбот, продемонстрував поки що лише одну свою рису – вміння задушити вітчизняного товаровиробника.

Але чому ж про товаровиробника – лише констатація?! Коли з його шиї зашморг знімати? Коли ж мислення буде не фіскальне, коли ж податки не душитимуть, а заохочуватимуть вітчизняного товаровиробника?

Ніколи. Ніколи при теперішніх керівниках, за котрими ховаються олігархи. Їм і так добре. Поки є у країні корисні копалини та природні багатства, котрі без обробки та переробки можна продавати за кордон. Для цього не потрібні вітчизняні виробники, не потрібний такий небезпечний середній клас, котрий вміє думати. Думати та чинити опір бандитському грабунку України.

Ми дійшли “до ручки”. За нами єдине, що у нас залишилося — наша земля. Та сама земля України, на котрій пролилося так багато людської крові. Вона — єдине, що ще не продали зрадники України — наші, вітчизняні олігархи. Це — останнє наше багатство. Якщо допустимо до прийняття закону про її продаж — народ України зникне, чого б нам солодко не обіцяли…

Головне – зміна самої економічної системи. Те, що я розповідаю на зустрічах, пишу в інтернеті, чи то на шпальтах газет, можна почути від багатьох представників податково-фінансової системи. Вона, система, вимагає свого. І щоб змінити вимоги, треба змінити систему. І справа не в міністрах, а саме в системі. Змінити її не так вже й важко. Сьогодні у нас є структура і система економічного розвитку держави. Це Мінфін, Мінекономіки та створене Держказначейство, яке мало би замінити Мінфін. Як в усіх справді цивілізованих країнах, як у Європі. Але, що трапилось: створивши армію структури Держказначейства, не скоротивши величезний по всій державі апарат Мінфіну та його підрозділів в регіонах. Це все на шиї українського народу, платника податків. В розвинених країнах собі такого не можуть дозволити. Контролюючий орган над контролюючим….

Мою пропозицію бюджету було висловлено в письмовій формі попереднім двом президентам держави (крім Януковича….), скоротити міністерство фінансів, залишивши функції виконання фінансування держустанов за службою Держказначейства, як це існує усіх розвинених державах світу. Адже будь-який господарчий керівник знає, що таке плановий відділ і що таке бухгалтерія. Бухгалтерія завжди викачує гроші і каже: грошей немає. А плановий відділ бігає та не знає, як їх добути для нового відтворення. Але там спільний керівник – директор – поруч. І масштаби порівняно невеликі. А в масштабах держави все складніше. Тому й треба об’єднати дві структури Міністерство економіки та Держказначейство, скоротивши при цьому Міністерство фінансів. Нехай в одному думають, як отримати і на що витратити. А так міністр фінансів, приміром, доповідає: ” У мене стільки-то платежів, мені треба поповнення бюджету” – і розповідає, де він може отримати гроші. Давайте, мовляв, ПДВ і на імпорт запровадимо. В усьому світі сміються з цього нашого податку, бо це – подвійне оподаткування доданої вартості. А в нас воно є. Бо Мінфін за своєю природою лише так бачить спосіб отримати необхідне. І підприємець, таким чином, платить за обсяг продукції, що йому постачають. Яку він ще не продав, а може, і не продасть. Потім нараховується ще й акциз тощо. І податок на додану вартість фактично становить до 60 – 70 %. Кому це допомогло, чи пожвавило підприємницьку діяльність, чи збільшило надходження до скарбниці? Ні. Бо підприємець – приватний чи державний за таких умов працювати не зможе. І він – не зміг. Чи обійшов закон. У нас взагалі, як у казці Джанні Родарі про Цибуліно: залишилося лише запровадити податки на дощ, на сонце і на повітря.

Відновити довіру. Реалізація нашої концепції передбачає, як на мене, довіру громадян до своєї держави. Але держава за останні двадцять п’ять років зробила чимало для того щоб цю довіру підірвати. Тому люди, яким вдалося заробити тисячу-другу доларів, радше їздять «човниками» привозять у країну залежані товари, тобто інвестують в чужу економіку, знову цими товарами вимивають гроші і знову їх вивозять. А не вкладають у вітчизняну, скажімо, легку промисловість, у переробну тощо. Бо хто їм гарантує, що їхні вкладення не вкрадуть шахраї?

Як цю довіру повернути? Адже це був би крок до стабільності. До соціального партнерства.

Знаєте, я хочу бачити президента, котрий відмовиться від влади, як такої і розпочне керувати економікою держави. А не владарювати в державі. Влада має бути в людини. Кожної. Тоді це дає впевненість у своєму існуванні. Ця влада полягає у двох речах: у праві мати свою власність чи гроші та вправі ними порядкувати. З гарантією, що тебе не обдурять. Ані банки, ані трасти. Бо коли держава комусь видала ліцензію на операції з коштами громадян, то вона має контролювати і гарантувати, що громадян не буде ошукано. А там, де за дуже великі дивіденди людині пропонують ризикнути – її не мають дурити, а мають казати правду: хочеш – ризикуй, не хочеш – вклади, де прибуток менший, але певніший. Отже, держава мусить відповідати за надані ліцензії. І друга, не менш важлива умова. Людина має бути захищена у всіх своїх правах. Коли щось сталося, протягом 10 хвилин має з’явитися адвокат. І міліціонер, якщо потрібний його захист, має з’явитися миттєво. І зробити все для забезпечення безпеки громадянина, якому щось загрожує.

Наш народ, мені здається, ще не збагнув за 25 років, що він володіє державою, і саме він утримує цю державу. Він – носій податку, а відтак – господар. Перехідний період від пострадянського часу затягнувся, і це зрозуміло. Час обтруситися, вийти зі зомбованого рядянського періоду. Раб-(робочий). Ми Люди! Він платить зі своїх зароблених грошей, він утримує все, тому він на законних підставах має право спитати, чому погано працює та чи та служба, чому погано працює мер тощо. А в нас мер прийняти людину за честь не вважає. До начальника житлово-комунальної контори потрапити – і то проблема. І допоки держава не поставить інтереси людини понад адміністративні – так і буде. А допоки так буде – людина не стане вірити ні банкам, ні адміністрації і не шукатиме можливості вкласти гроші у вітчизняне виробництво.

Шахрайство під патронатом держави. Потрясіння, якого зазнали наші люди з трастами, лише зараз частково на певний період повернуло державу обличчям до них, до цієї проблеми. Держава не розробила систему захисту громадян від шахраїв, в тому числі і шахраїв в погонах правоохоронних органів, здебільшого останні і є ініціаторами ошукувати громадян. Але наша система все ще гарантує захист кому завгодно, тільки не людині. А людина, що вкладає гроші, повинна, повторюю, мати стовідсоткову гарантію держави. Держава має бути зацікавлена побудувати ці гарантії. Так, щоб людина знала: от це підприємство має гарантії повернення капіталу, інше – не має. Це підприємство може платити 10% річних, і гарантовано, а це платить 50%, але гарантій не має. Куди вкладати і скільки – вирішувати кожному. І трасти було легко контролювати. За законом, траст міг керувати капіталом, що не більш як у п’ять разів мусив перевищувати розмір його статутного фонду. Якби банкам доручили перевірити рахунки трастів, то дуже легко побачили б, коли якийсь із них узяв у своє керування непомірно багато. А вони брали і продовжують (приближені до влади) брати у керування кошти, що сторазово перевищує статутний капітал. І потім усі вигукують: “Ой, вони вкрали!!!” Три мерзотника-шахрая створили траст – і вкрали. А райдержадміністрація, коли реєструвала цю компанію, несла відповідальність лише за те, що адреса її правильна. Та завітайте сьогодні до будь якої адміністрації – і ви переконаєтесь, що за однією адресою може бути зареєстровано 20 – 30 компаній. Халатність? Ні! Як можна зареєструвати підприємство та оминути голову райдержадміністрації? А ніяк! Інакше, буде звільнено реєстратора. Корупція на виду, і кожний про це знає. Знають і всі ешелони правоохоронних органів. Вони в ділі. Вони теж в бізнесі?!!! Так, є моменти, які слід спрощувати, треба допомагати бізнесменам, підприємцям, треба не бюрократизувати систему. Але той, хто реєструє, мусить також відповідати за діяльність тих, кого реєструє. Тобто контролювати. Особливо ті види діяльності, де вкладник ризикує.

Дослідження показують: населення вже майже не довіряє і майже не вкладає кошти в банки. Люди ошукані, люди обібрані державними структурами і не тільки банківськими структурами, але й структурами, які створили банки, щоб до нитки обібрати народ, а організатори цих схем спокійно проживають за кордоном. Вони захищені, вони не досяжні під різним імунітетом. Нацбанк посилює контроль, застосовує методологію комп’ютерної системи, думає, що контролює стабільність життєдіяльності банків повсякденно. Зовсім не так. Робиться видимість, що викриваються злочини. Шахраї, які накрали багато коштів, за хабарі покривають свої злочини, залишаються на плаву, продовжуючи свої жахливі діяння проти народу України.

Як повернути довіру народу? Тільки системним підходом. Фахівці Партії «ТРИБУНАЛ” мають не тільки програми дій, але й системи діяльності у цій сфері.

Повернути цю довіру можна і самим принципом формування бюджетних видатків. Першим розділом бюджету має бути охорона здоров’я. Другим – освіта. Але також з відповідною розробленою системою. Зрозуміло, що це буде невигідно. Для чиновників. Бо сама система зводить нанівець можливість здирництва та викрадення бюджетних коштів. Мною давно пропонувалися введення таких автоматизованих систем керування у всіх галузевих відомствах. Але у вищих ешелонах влади я чув тільки одну відповідь: автоматизована система – це добре, чудово, але ще не наразі. Чому? Тому, що до цього часу ручне управління для чиновника краще, ніж автоматизоване. “Кому хочу – тому і даю” – тому, хто платить певний відсоток, хабара. Корупційна система діє і зараз, і набрала шалених обертів. Це може бути крах для держави. Цього ми допустити не можемо. Партія «ТРИБУНА/Л” буде стояти на сторожі до перемоги.

Демографічна політика. Політика держави має забезпечити здоров’я й інтелектуальний розвиток громадянина, відродження нації. Якщо серйозно зайнятися генофондом нашої держави, нашого населення, подумати, що нас чекає через 5 – 10 років за збереження теперішніх тенденцій, то це – жах. А якщо подивитися далі — ще страшніше. Згідно з останнім прогнозом Департаменту з економічних і соціальних питань ООН, населення нашої країни буде послідовно зменшуватися. Якщо в 2015-му нас було приблизно 44,8 млн осіб, то в 2020-му буде близько 43,7 млн, в 2030-м – 40,9 млн, в 2050-му – 35,1 млн, а у 2100-м залишиться тільки 26,4 млн чоловік. Неважко здогадатися, що, крім природного зменшення кількості населення в 700 осіб в день, ця тенденція забезпечена також і штучними чинниками. Треба рятувати. Треба рятувати людину! І ми, партія «ТРИБУНА/Л”, пропонуючи свою концепцію, сподіваємося на розуміння і Президента, і Верховної ради, і уряду. Щоб спільними зусиллями, можливостями, а вони є, розпочати глибоке введення запропонованих нами програм з розробленими до них відповідних систем правління. Щоб бюджет на 2017 рік приймали вже з кардинально новою стратегічною демографічною політикою. Коли ми б це почали з 2016 року, то вже цей рік став би початком відродження народу України. Адже дієві саме системи, а не одні програми, які тільки декларуються з трибун політиків. Вони систем бояться, адже красти тоді неможливо. Особливо залазити до кишені держави. І необхідно нам змусити політиків, державних мужів, піти автоматизованим системним шляхом.

І землі, і люди, і інші багатства дають змогу нам жити краще. А якщо діятимемо, як сьогодні, то попереду – глухий кут. Ось тут давайте позичимо, а ось тут витратимо – це не стратегія держави.

Держава має сказати: народ – ось мета відродження. Кожна його людина. Бо саме з неї, з її виховання, освіченості та високої духовності починається справжня сила кожної держави. Народ — її мораль і духовність. Давно доведено, що лише морально багата, інтелектуально та фізично розвинута людина зможе піднести економіку держави, захистити й допомогти ближньому. Ми мусимо погодитись: скільки б ми не платили, скажімо, працівникам міліції, а сьогодні вже поліції, але якщо це працівник морально не підготовлений, він не буде ризикувати собою заради громадян. Це бачить кожний пересічний громадянин. Ми, пересічні громадяни нашої держави Україна, також не маємо бути байдужими до ближніх, до людей.

Нам кажуть: держава врятує народ. Неправда. Народ врятує державу. Сьогодні, якщо село не запрацює, виробництво не запрацює, наука не запрацює – не буде держави. І народ це розуміє. І готовий терпіти, але вже недовго. Тільки – з останньою надією. Людина – ось багатство України.

Наша Партія «ТРИБУНАЛ” розглядає соціально-економічний розвиток держави на засадах духовного відродження. Багатство людини – у її духовності. Це для нас не просто слова. Ми закликаємо усіх дотримуватись загальнолюдських цінностей. А усі вони втілюються у нормальні світські справи, структури, фінанси, податки. І тому ми пропонуємо підтримати цю стратегію управління державою. Ми готові до співробітництва заради Людини.

Голова політичної партії «ТРИБУНАЛ”. О. Семенко.