День визволення Києва від фашистських загарбників. Кров і піт.

День визволення Києва від фашистських загарбників. Кров і піт.

6 листопада — 74-та річниця визволення Києва від фашистських загарбників. Дата відома та шанується українським народом як пам’ять про тих, хто загинув під час визволення Києва. Але подробиці цього кривавого подвигу довгий час приховувалися радянською історіографією.
І це не дивно — бо на етапі підготовки рішучого наступу радянська армія показала не лише героїзм її солдат та офіцерів. Помилки, прорахунки та брутальне боягузтво армійських керівників перед ще вищим московським керівництвом дорого коштували їх підлеглим. Офіційні дані щодо загальних втрат радянської армії під час битви за Дніпро дуже різняться у різних дослідників цього періоду війни. До речі, офіційні втрати, вказані як безпосередні під час битви за Київ, складає 30569 воїнів. Але ця цифра не відповідає дійсності хоча б тому, що, якщо вважати початком операції за визволення Києва бої на плацдармах поруч зі столицею України, то рахунок піде на сотні тисяч лише вбитих… Для визволення Києва “до дати Жовтневої революції безжально було кинуто на смерть величезні маси солдат та майже беззбройних новобранців з щойно визволених Лівобережних районів України. Людей не жаліли та гнали їх на смерть під дула ворожих кулеметів. Можна сказати, що справжню кількість загиблих не знали, мабуть, навіть інтенданти. Загиблих ховали нашвидкуруч, навіть не намагаючись вести хоч якийсь облік. Про те, скільки загиблих було при переправах на плацдарми, мови нема. Ці страшні картини війни можна побачити, прочитавши сторінки роману “Прокляті та вбиті” очевидця та учасника тих подій — зв’язківця Віктора Астаф’єва. Загалом втрати на Букрінському плацдармі не піддаються підрахунку. Дніпро був червоний від крові та загачений трупами… До того, як були наведені мости, величезна кількість солдат навіть не потрапила на Правий берег — до Букрина та Балико-Щучинки. З 22 по 29 вересня 1943 року жодна з армій фронту не мала понтонних мостів на Дніпрі, що не дозволяло здійснювати у необхідних розмірах переправу на Букринський плацдарм військ, боєприпасів, техніки та палива. Якщо аналізувати ті події, то величезний внесок у битві за Київ зробили сапери. Ці трударі війни у смузі Воронезького фронту на південь і північ від Києва побудували у крижаній воді під обстрілами та бомбами 13 низьководних мостів (мости, рівень яких нижчий за рівень води в річці, що робить їх майже непомітними для супротивника) на Дніпрі та 15 мостів на Десні. Саме завдяки їх героїчним діям радянські війська вчасно отримали допомогу особовим складом та технікою, з’явилась можливість відповідати вогнем на вогонь ворога. Відома світлина, на якій кидається в очі напис: “Даєш Київ!”, а навкруги — сапери, які лагодять чи то новий, чи то розбомблений міст. Це і їх потом та кров’ю була здобута загальна перемога. Коли будете згадувати загиблих — танкістів Рибалка, вояків Москаленка чи чехословаків Свободи, інших визволителів Києва — згадайте й героїв-саперів. Усім їм, визволителям Києва — честь, пам’ять та слава. Довічно.