Багата держава – бідний народ!

Минуло двадцять шість років, як Україна здобула незалежність, а ми досі задаємося питанням, чому не стали жити легше та багатше? Чому середній клас себе не проявляє, а біднота не може «стати на ноги»? Все дуже просто – розвиток суспільства у класи невигідний олігархічним кланам, що очолюють уряд.

Розвиток та становлення середнього та малого бізнесу призведе до руйнації устоїв, що допомагають багатіям нині відмивати все більше й більше коштів. Сильний середній клас може регулювати своє життя сам, а отже – буде незалежним від волі олігархів, керуючись законами. Саме тому в Україні середнього класу майже не існує. Натомість населення розмежоване на виключно бідних і багатих. При олігархічній економіці середній клас – зайвий, тому йому ніколи не дозволять створитися в корумпованій багатіями державі!

Можливо, це й пояснює той факт, що бідняки ніяк не можуть вилізти зі злиднів і при найменших спробах – їм «обрізають крила» і вони знову «котяться» донизу. Це робиться владою навмисно. Навіть неуважний помітив, що будь-яка тема  розвитку українського бізнесу блокується нереальними податками, умовами його створення та проходження. На рівні законодавства нормативно-правові акти або затримуються, або не приймаються, або, якщо приймаються, то через раз: маючи на поверхні, як у айсберга, начебто покращення, а насправді – величезне подвійне дно.

Кожен елемент, що прагне розвитку в ідеальному світі багатіїв, спиняється або зацьковується силовими, податковими та іншими контролюючими інтереси системи наглядовими органами. Щоб відволікти увагу від подібних маніпуляцій, владою піднімається розмір мінімальних виплат, громадська пильність зосереджується на конфліктах та штучно створених соціальних питаннях, натомість – система оподаткування не спрощується, а економіка продовжує обертатись навколо олігархічної осі.

Черговою комою в темі стала відмова Президента Петра Порошенка реєструвати Закон про виведений капітал. Проект відтермінований до 2019 року і невідомо, чи це остаточно.

Щоб виправити ситуацію, зміни потрібні не поступові, а кардинальні та сталі! Постулати нововведень не повинні суперечити одне одному, а підтримувати ключову мету їх створення! Тільки тоді всі класи розвиватимуться гармонічно, а олігархічне управління зазнає краху.

Все в наших руках, адже нам не звикати боротись за свою державу, за її утвердження, за справедливість! Віками, десятиліттями та з року в рік наші герої піднімаються з колін і йдуть на праве діло. Скільки їх полягло на полях боїв, у лісах, криївках, на площах та майданах, скільки їх ще прибуде. Такий вже наш народ. Мужній, сильний, відвертий та душевний.

Навіть письменники наші – борці: “Борітеся – поборете!” – закликав великий Тарас Шевченко, “Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! Бо вам призначено скалу сесю розбить.” – каже Франко в “Каменярах”, “Слава Героям!” – гасло, що стало національним та знаковим в Україні. Кожну мить, кожен день нашого життя ми можемо присвячувати роботі, що наче маленькі промінчики небесного світила будуть розганяти безпросвітну пітьму, нав’язану нам знахабнілими ледарями. Ми завжди перемагали! Переможемо і тепер!

“Лиш праця світ таким, як є, створила…

Лиш в праці варто і для праці жить!”

Іван Франко