28 жовтня — День визволення від фашистських загарбників?

73 роки тому останній фашист був викинутий за кордони сучасної України.

За роки війни у ході військових дій на території України загинуло близько       3 млн. радянських солдатів і офіцерів. У фашистських концтаборах — майже 1,4 млн. військовополонених. На окупованій території України було вбито, спалено, померло від голоду та хвороб приблизно 3,9 млн. людей — кожен шостий її мешканець. Понад 2 млн. молодих українців були вивезені на примусові роботи до Третього Рейху. Повністю або частково окупантами та їх посіпаками було зруйновано понад 700 міст і 28 тис. сіл. Близько10 млн. людей внаслідок цього залишилися без даху над головою. Під час війни було повністю знищено понад 16 тис. промислових підприємств.

 Зазнавши у роки Другої світової війни величезних людських і матеріальних втрат, Україна зробила неоціненний внесок у перемогу над фашистською Німеччиною та її союзниками. Але це — не повний список. Її людські та економічні втрати були набагато більші. І під час війни, і після її офіційного закінчення.

 28 жовтня 1944 року завершилось звільнення України від німецько-фашистських, румунських, мадярських, словацьких та інших її окупантів. Україна знов отримала окупантів нових — радянських, які не мали національностей, а лише політичний колір. Тобто один авторитарний режим змінив інший.

Ці окупанти були страшніші, ніж їх попередники, бо були начебто зі «своїх». Брутально ставили все з ніг на голову: карали героїв, славили катів, підносили зрадників та ворогів українського народу. Вони грабували цей народ та морили його голодом. І підступно робили це ім’ям народу, на захист народу та «за бажанням трудящих»… Тобто робили точно те саме, що робили до тієї страшної війни, але вже на більших територіях. 

Вони висилали українців та поляків з їх малої батьківщини. Наймали українських істориків, примушували їх паплюжити та фальсифікувати історію свого народу, навчали письменників, журналістів, акторів та артистів, які підносили та славили це брехливе та страшне соціалістичне суспільство. Тих, хто хоч трохи намагався опиратися брехні, робити щось чесне та дійсно національне — цькували, лишали можливості працювати, творити та жити на рідній землі.

Йшла русифікація України. Розмовляти у більшості міст українською мовою стало соромно та «не культурно». Як колись у вищому світі Російської імперії природно було розмовляти французькою мовою, так у «добірне» партократичне та адміністративне українське суспільство й освіту швидко впроваджувалася мова російська. Українська вважалася мовою села, безкультур’я та темноти. Українців примушували стидатися своєї мови та цькувати тих, хто вперто не бажав зраджувати рідній мові. На жаль, саме українців ставили на чолі різних кампаній антиукраїнського спрямування, щоб надати їм вигляду «національного» руху. Тож окупація з Заходу змінилася окупацією зі Сходу та тривала ще довгих 47 років.

День 28 жовтня — це день вигнання фашистів з України. А не її визволення. І ми повинні саме так сприймати та трактувати цю дату. Тож вшануймо цього дня всіх тих, хто віддав своє життя та здоров’я, виганяючи нацистських окупантів із теренів України, перебуваючи у лавах Червоної або Української повстанської армії! Вічна їм шана та слава!!!